"А маленькою я собі більше подобалась" (с)

Коли я була маленькою, я думала що рай - це там де сонце. Мені здавалося, що воно так яскраво світить, щоб ми не побачили Бога і янголів, і всіх людей які там є. Коли я була малою, я справді вірила що якщо я не засну до 12 ночі прийде страшний бабай і забере мене. І це був чи не найбільший страх ( після маминого рушника, звісно) 
А в решті справ я була безстрашна. 
Я не боялася залізти на високе дерево, і не розуміла чому бабця плаче коли мене побачила на ньому. "Бабусю, але ж я на горі!" Кричала я, і весело сміялась. Тоді я справді була на горі. А зараз виявилась внизу, навіть як знов на дерево залізу.
Я не боялася висіти вниз головою на якісь перекладині. Не боялася ловити руками медуз на морі. Не боялася що скажуть люди, коли йшла містом в одязі який був на мене просто над-великим. Я не боялася заявити правду про старших за столом, коли на це ніхто не чекав. Я просто не розуміла, що поганого в правді? Та... Досі не розумію. Напевне, все ж не до кінця доросла. ДорослА, але не дорОсла.
Коли я була маленькою,я крала фломастери сестри і помалювавши, забувала їх закрити. Вона на мене дуже злилася, її взагалі злило, що вона повинна доглядати мене, а я понад усе хотіла бути як вона. Тому потім плакала не тому, що отримала по шиї, а тому, що підвела її, а вона ніколи нікого не підводила.
Коли я була маленькою, мене неможливо було вигнати з дому, а потім - загнати назад. Я часто розбивала собі коліна, здирала лікті і взагалі прогулянки не закінчувались без бойових шрамів. Так дивно що тепер все те саме, от тільки рани не фізичні.
А ще житлова проблема була такою легкою.... накрила стіл ковдрою - і в тебе будинок. От кухня, от ліжко, от улюблена іграшка - велике, страшне ведмежа. Що ще для щастя потрібно? А гроші завжди можна було зірвати з горіха, що ріс під вікнами.
Коли я була маленькою, я понад усе любила слухати як тато читає казки. Він робив це раз у багато місяців, коли приїздив з відряджень, що здавалися вічними.Але це були найкращі миттєвості дитинства. 
Коли я була маленькою, мій кіт теж був маленьким, і поміщався в татову долоню. По суті, ми росли разом, і що ж зараз? Кіт постарів і зовсім здурів на всю голову. А що я? Та....теж саме, постаріла і здуріла. 
А коли я була маленькою...коли ми всі були маленькими, все було так гарно. І кольори на маминій сукні такі яскраві, і морозиво таке солодке-солодке, і жити так хочеться і зовсім не думаєш, що там завтра. Про це хай думає той, хто за руку тебе веде, а ти лише дуйся і кричи що ти сам підеш через дорогу, і ти доЛослий. А зараз так страшно йти самій, і ніби й сльози від того навертаються, а їх вже ніхто не витре крім тебе самої.
Щастить, коли тобі все ж є кого взяти за руку. Коли є кого обійняти і поділитися всіма переживаннями. Коли ти знаєш, що в тебе є дім, а дім це не місце прописки. Це місце, де тебе чекають і де тобі завжди раді.щастить, коли можеш думати. Коли є руки і ноги. І коли можеш згадати своє осяєне раєм дитинство, де найбільше горе - це пропустити мультики, а найбільші страхи - це бабай і мамин рушник.